175 років від дня народження Михайла Драгоманова
Сьогодні, 18 вересня, виповнюється 175 років від дня народження Михайла Драгоманова, українського громадсько-політичного діяча, мислителя, вченого в царині суспільних наук.
Михайло Петрович Драгоманов (1841–1895) народився в Гадячі на Полтавщині в родині дрібних дворян. Мав двох братів і сестру Ольгу, більш відому під своїм літературним псевдо – Олена Пчілка (вона ж мати Лесі Українки).
Навчався в Гадяцькому повітовому училищі та Полтавській гімназії, з якої був виключений з останнього класу «за дерзость». Згодом закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Захистив дисертацію, викладав. Читав лекції з загальної й давньої історії. Утримував чималу сім’ю, платив за братове й сестрине навчання. Гроші на це заробляв лекціями в гімназії, газетною і журнальною роботою. Очолював ліве крило київської «Громади».
У 1876 році через вільнодумство звільнений з роботи в університеті, змушений емігрувати. Жив у Відні, Женеві, Софії. З 1889 – професор кафедри історії Софійського університету. Російський уряд неодноразово вимагав від болгарської сторони відмовитися від послуг Драгоманова, але та на вимоги російського царату не зважала.
Драгоманова у Болгарії надзвичайно цінували, пам’ятають його і нині – 170-річчя вченого у 2011 році було відзначено на державному рівні не тільки в Україні, але й у Болгарії. Декілька років поспіль у Софії проходять наукові конференції «Драгоманівські студії».
У нас спадщина видатного вченого, а це праці з історії, політології, літературознавства, фольклористики і досі не прочитана та не вивчена. Навіть не існує повного видання його творів, а вони б склали приблизно 20-томник.
Ідеалом Драгоманова був соціалізм західноєвропейського зразка. Він не терпів націоналізму. Жодного – ні російського, ні європейського, ні рідного українського. Був космополітом. Казав, що слабина українського руху у тім, що він романтично-емоційний. Зауважував, що коли українство стане працьовитим і сильним, тоді й заслужить право зватись Україною, а не Малоросією.
Драгоманов вважав, що політичну свободу в Росії українці можуть одержати лише одним шляхом – шляхом федералізації. У цьому він розходився з багатьма своїми співвітчизниками. Відомий фольклорист Олександр Лоначевський на те йому зауважував: «Я ще зроду не бачив москаля не обрусителя. Покажіть мені хоч одного москаля, що не дивився б на Слов’янщину як на базар для своїх товарів, такий базар, де вони самі й ціну назначають!» Драгоманов без пієтету ставився до класиків – навіть до Шевченка. Чималого розголосу в усій Європі мала його стаття «Турки внутренние и внешние» - у 1876 році росіяни взялися якраз «визволяти братні народи Балкан», а Драгоманов наголошував, що не можуть визволяти слов’ян від турків ті, хто сам поневолений «турками внутрішніми». А ще, в статті «Внутрішнє рабство й війна за визволення» він проголосив необхідність визволення самої Росії. «Доки є болото, будуть і чорти», - писав Драгоманов. На його думку, головним завданням має бути знищення «болота», тобто самодержавства. І цитата, яка вважається чи не заповітом Драгоманова: «Лишень тоді, коли ми покажемо свою силу, зверне на нас увагу Європа. Наївно ждати, щоб загал людей, навіть найгуманніших, турбувався з-за других лишень того, що їх б’ють. Мало хіба кого б’ють на земній кулі?! Люди інтересуються лишень тими, хто одбивається, - і таким лишень і помагають» (1895).