РІЗДВО БОЖИЧА КОЛЯДИ
А чи знаєте Ви звідки пішли колядки? І чому це свято називається Колядою?
Предки допомагають тим, хто про них пам’ятає.
Наше стародавнє свято Коляди зародилося задовго до християнства i пов’язували це свято з народженням нового Сонця (Зимовим сонцестоянням), яке нині припадає на 21—23 грудня, то відповідно мало б у ці дні й відбуватися.
Центральним божеством Віри Предків наших виступало Сонце, що дає тепло i життя усьому живому на Землі. Бо саме після Зимового сонцестояння, коли Сонце опівдні перебуває у найнижчій точці над горизонтом, світловий день починає збільшуватися.
З цим i пов’язується Різдво Божича Коляди ...
— молодого Сонця, що символізувало початок річного кола — Кола Сварожого (Зодіаку). Саме від Коляди i походить слово календар, яке у римлян означало piк (хоча наші Предки piк починали з першим весняним Молодиком). І це дійсно має своє підґрунтя, адже прадавня назва Сонця — коло. З цим коренем ми маємо i назви кількох з восьми найголовніших сонячних свят Кола Сварожого: Коляда, Колодiй, Великдень, Зелені Свята, Купайло, Спасівка, Свiтовид осінній, Калита. Звідси i вiciм променів у різдвяної Зiрки-Сонця.
Власне слова Коло Свароже (Сварог — Батько вcix Богiв) означали календар у слов’ян, що пов’язувався з видимим річним рухом Сонця на тлі зодіакальних сузір’їв. Тому Сонце у наших Предків в певний календарний час мало рiзнi імена: Коляда (21—23 грудня, Зимове сонцестояння); Ярило (весняною і влітку); Купайло (19—21 червня, на Літнє сонцестояння); Свiтовид (на Осіннє рівнодення) і Калита (30 листопада; в період Корочуна, коли тривалість світлового дня скорочується).
Уci ці імена мали прямий стосунок до Бога Сонця — Дажбога, хоча й у різний час Кола Сварожого. Таким чином простежується повний річний цикл «життя» Сонця — його «народження» й «дитинство», «юність», «зрiлiсть» i «cтарість».
З плином часу слово коляда набуло ширшого значення. В українців це й різдвяний обряд (колядування), i славильні різдвяні пісні (колядки), i винагорода («славлена дара») за колядування. Різдвяний обряд Коляди здійснювала колядницька ватага, учасники якої називалися славильниками.
Колядницька ватага складалася з таких постатей: Береза — духовний провідник ватаги; Звіздар (Звiздоноша) — носій колядницької Зірки-Сонця; Дзвонар, що дзвонив у дзвіночки для очищення простору від злих духів; Mixoноша, що ходив з міхом, до якого клав коляду, котру приймав від господаря, в якого колядувала ватага.
Уci вони здійснювали давній язичницький релiгiйний обряд колядування. До ватаги обов’язково ще входили музики i танцюристи. У таких ватагах налічувалося від семи до дванадцяти чоловіків (жінки не колядували).
До навернення українців у християнство духовним провiдником колядницької ватаги був волхв (язичницький священик), котрий добирав до ватаги своїх учнiв — волховців.
У народі колядницьку ватагу називали служеньками Божими. І це не випадково. Адже створення ватаги призначалося не для розваг, а для здійснення магічних дій — привітання господаря i кожного члена його родини зі святом, побажання господарю i його «челядоньці» добробуту, багатства, здоров’я, щастя в наступному сонячному році. Причому за таких магічних дій, з яких складався чарівний обряд Коляди, все, що служеньки Божi родині побажають, має неодмінно здійснитися. Тому кожна родина з нетерпінням чекала своїх колядників.
Дуже важливим елементом колядування є ряження — в основному імітація тваринних персонажів з обов’язковим використанням масок ведмедя, вовка, тура та ін. Це захищало обрядодіїв від злих духів, щоб останні не впізнали колядників і не перешкодили їхнім магічним діям.